Казка про маленького зайчика

У величному лісі-пралісі, в нетрях пахучих велетенських трав, серед м"якого моху і прохолодного каміння жив собі зайчик. Малесенький, цікавий зайчик. Були у нього чудові батьки і красиві сестри із братами і жилося малому весело і цікаво. Особливо весною. Природа прокинулася від сну, у гніздах весело затеревенили пташки, на деревах з"явилися запашні квіти. Вітер розносив їх пелюстки по всьому пралісу, створюючи справжню пелюсткову хуртовину. Весняні зливи змили порох і природа готувалася до зустрічі Незбагненного: наближався Великдень.
Маленьке зайченятко, як і всі, перебувало в очікуванні. Воно довго готувалося до свята, причепурило шубку і радісно вирушило у мандри, адже навіть зайченята знають: у цю магічну пору в лісі можна знайти чудові писанки. Красиві, солодкі, шоколадні! Наше зайчатко довго блукало серед трав і раптом... знайшло справжній скарб: велетенське прикрашене яєчко! Це діти йшли лісом із великодніми кошичками і дівча загубило свою писанку. Ох, радості зайченятка не було меж! Воно схопилося на задні лапки і повагом покотило велетенське яйце до своєї домівки.

Саме таку картинку я зобразила на великодній листівці :) Продовження казки можете придумати самі. Думаю, зайчик із батьками таки віддали дівчатиськові писанку, за що отримали винагороду: кожен по справжньому шоколадному яйку :)

На моїй світлині сидить сором"язливий жовтий заєць: тато нашого героя :)
А творилася ця казка спеціально для  Вензелика і їх Великодної радості: